• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Нашій школі 150

У вересні 2010 року

Тальнівська школа №1 відзначила свою 150 річницю

Ми відзначили справді величне свято, справді значний ювілей не тільки в житті нашої школи, а й усього міста і району. То ж і не дивно, що на свято з’їхалися до нас люди з усіх куточків України та й з поза її меж, злетілися, мов птахи до рідного краю, колишні випускники Тальнівської школи №1. Найбільше, звичайно, завітало їх із Тального та його околиць, щоб порадіти за рідну школу, згадати свою юність, поспілкуватися з друзями свого дитинства, своїми вчителями.

Історія Тальнівської школи №1 цікава тим, що вона відображає розвиток освіти у Тальному і в нашому краї взагалі.

Після зруйнування української державності Російською імперією в другій половині 18 століття шкільництво в Україні було також зруйноване і відновлюватися почало лише через 75-80 років, на початку 60-х років 19 ст. Але вже не як українське національне, а як імперське з російською мовою викладання для україномовного населення.

Школи відкривалися лише з дозволу святійшого Синоду, та й то не повсюдно і з великою обережністю. Коли у 1837 році власник Тальнівського маєтку граф П.П.Шувалов просив дозволу Синоду відкрити в містечку Тальному двокласну школу зі спеціальним курсом по сільському господарству, Синод не дозволив. І тільки 1860 року, за свідченням архівних документів, знайдених краєзнавцем, автором монографії «З історії землі Тальнівської», випускником нашої школи 1953 року Михайлом Дігтяренком, коли царський уряд зрозумів, що реформи неминучі, у Тальному було відкрито церковно-парафіяльну школу, яка і є початком Тальнівської школи №1. Вона була відкрита при Троїцькій церкві, збудованій у 1846 році. Тепер у тих стінах знаходиться Тальнівський хлібзавод. Сама школа розташувалась у звичайній хаті, яка знаходилась через дорогу десь на тому горбку, що навпроти старої автостанції (тепер автомагазин і комп’ютерний клуб «Орізон»). Учителями її були священики церкви і дяки. А головним завданням школи було навчити дітей «грамоте чести (тобто «читати»), и пети , и писати». Школа була однокласна, що означало 2-річний термін навчання. Заняття велися переважно посезонно, тобто в осінньо-зимовий період, коли закінчувалися польові та інші с/г роботи й батьки могли звільняти дітей від посильної праці в домашньому господарстві.

Батьки учнів змушені були нести значну частину витрат на утримання школи під виглядом «доброхотних пожертвований».

Вже через деякий час і люди, і влада збагнули недосконалість цих шкіл, а тому у середині 70-х років 19 століття почали клопотатися про відкриття світських шкіл по лінії Міністерства освіти.

На зміну церковно-приходській школі у 1878 році прийшло двокласне міське початкове училище, яке спочатку розміщувалось у тій самій споруді, а потім переселилося в новозбудоване приміщення на тому ж пагорбі трохи вище. Зараз у ньому знаходиться станція юних техніків та боксерський клуб «Атлант».

Це навпроти магазину «Україна».

За спогадами сучасників старе приміщення школи деякий час було поштою, а перед другою світовою війною – майстернями школи №1. Зруйноване під час війни, а його підмурок частково став основою для житлового будинку, який там стоїть зараз.

Двокласним міський училищем, яке мало вже спочатку 5-ти, а потім 6-річний термін навчання, опікувалася родина Шувалових, тому що держава його не фінансувала. На його утримання надходили кошти з орендної плати 200 десятин землі, яку милостиво виділила селянській общині Тального графиня С.Л.Шувалова. Чоловік її генерал-майор П.П.Шувалов з 16 квітня 1879 року вважався почесним куратором училища. Все це підтверджується документально.

Обов’язковими предметами в училищі були Закон Божий, російська мова, арифметика, географія, історія, природознавство і креслення. Навчалися в ньому діти заможних селян, торговців, службовців.

Як вказує на основі історичних джерел М.С.Дігтяренко, «1 липня 1908 року на базі двокласного відкрито міністерське чотирикласне училище». Для нього було збудоване нове приміщення. Тепер це перший поверх 2-поверхового приміщення, де знаходиться Будинок школяра і спортивна школа. Це училище було вже прототипом майбутньої середньої школи (десятирічки). Якщо двокласне училище мало з 1 по 6-й клас, то чотирьохкласне відповідало 7-10 класам.

З 1915 року училищем опікувалося Уманське повітове земство, бо царський уряд відмовився фінансувати такі заклади. Було добудоване середнє приміщення (там тепер податкова інспекція), і це вже була земська школа, яка пізніше, за радянських часів, стала називатися школою №1.

Декретом радянської влади в 1920 році навчальний заклад був перетворений у єдину початкову трудову школу №1, яка невдовзі (в 1924 році) стала семирічкою.

Такі ж процеси в розвитку шкільництва проходили й по селах району, де вслід за Тальнівськими школами, яких уже було кілька з відставанням в 1-2 роки йшли Онопріївська, Романівська, Павлівська-І школи.

Згідно з урядовою постановою з 1934 року в Тальнівській школі №1 було введено навчання в обсязі середньої школи. Свій перший випуск десятикласників (18 учнів) школа зробила в 1937 році. Це була перша середня школа в Тальному і в районі. Інші школи як середні поставали на Тальнівщині в такій послідовності (за роком першого випуску) :

1938 р. – Онопріївська і Романівська,

1939 р. – Мошурівська,

1941р. - Павлівська – І.

У Тальянках восьмий клас відкрили в 1939 році. Однак процес створення середніх шкіл був перерваний війною. Випускником нашої школи 1941 року був Ямковий Андрій Андрійович, учительський син, який нині живе в Алчевську Луганської області. Андрій Андрійович був присутній у святковому залі.

Всього до війни школа зробила 5 випусків. Паралельно випускалися і 7-і класи.

Після війни перший випуск 7-го класу відбувся у 1945 р. Представником цього випуску є Сошинський Олег Іванович – наш земляк, Заслужений працівник культури України.

Перший же післявоєнний випуск 10-го класу відбувся наступного 1946 року. З цього випуску можемо назвати Панасюк Лідію Олексіївну, яка закінчила школу із Золотою медаллю, жила в Києві, пропрацювала багато років у видавництві «Дніпро»,на жаль, недавно померла.

Всього за період свого існування як середньої школа №1 зробила 70 випусків (у 2010 році був 70-й випуск) і випустила у світ з атестатами про середню освіту близько 8 тисяч випускників.

Найперше ім’я директора школи, яке дійшло до нас з кінця 20-х – початку 30-х років – Радько. Жива пам’ять не зберегла імені й по батькові цього директора, а до архівів, на жаль, ми поки що не дійшли. Це вже справа майбутнього. Потім був Панца Олекса Андрійович. У 1934-1938 р.р. директором школи працював Герліц Володимир Федорович (а насправді Вольдемар Фердинандович), німець за походженням, при якому школа і стала середньою.

Потім був Кравченко Яків Еммануїлович. Викладав російську мову і літературу. Помер у Тальному в 60-х роках минулого століття.

Перед війною останнім директором школи був Куценко Михайло Варфоломійович. Він загинув у перші дні війни у Зеленій Брамі. Тяжко поранений, переплив Синюху, дійшов до першої сільської хати і вмер на порозі.

Як свідчить у своїй книзі «З історії землі Тальнівської» М.С.Дігтяренко при німцях у 1941 році була спроба відкрити школи для навчання дітей на німецький лад, в т.ч. і Тальнівську школу №1.

21 жовтня 1941 року газета «Тальнівський вісник» повідомляла, що з 25 числа відкривається одночасно церква і розпочнеться навчання дітей. Однак з цього нічого не вийшло. Діти в школу йшли неохоче, батьки боялися за їхнє життя. То ж 13 лютого 1942 року ця ж газета повідомила, що згідно з розпорядженням рейхскомісаріату України школи закриваються «з одного боку з міркувань охорони народного здоров’я, а з другого – через те, що немає придатного для навчання молоді учбового матеріалу».

Школа занепала. Шкільне майно було розграбоване, знищені підручники, навчальні прилади. У приміщенні школи була польова жандармерія, будинок для офіцерів, а в середньому – конюшня.

Коли у березні 1944 року Тальне було звільнене від німецьких окупантів, школа лежала в руїнах. Не було дахів над верхнім і нижнім приміщеннями, а в середньому – підлоги. Але вже в квітні 1944 року школа почала працювати. Учителі разом з учнями і батьками відремонтували середнє приміщення, і почалося навчання. Директором була призначена Красицька Тамара Порфирівна, біолог за фахом, яка восени виїхала з Тального. Саме їй належить заслуга початку відбудови школи і організації навчально-виховного процесу.

З вересня 1944 року школу приймає Олександр Петрович Коровін, історик,і працює по 1947 рік

У 1947-1948 роках директором був Петро Трохимович Олефіров, історик;

У 1948-1949 роках – Григорій Минович Лошаков, хімік;

У 1949 -1951 роках – Нель Йосипович Блейвас, історик;

У 1951-1959 роках – Степан Романович Маляренко, історик.

З 1959 року по 1975 рік школу очолювала Ганна Василівна Маринченко, історик. Нині вона проживає в Одесі. Під її керівництвом на початку 70-х років школу було добудовано і реконструйовано: споруджено 2-й поверх з класами і спортзалом над нижнім приміщенням. Тепер це будинок РБДЮ і дитячої спортивної школи. Тоді ж спорудити котельню і гуртожиток.

У 1975 році директором школи призначається молодий енергійний педагог, історик за фахом, Микола Григорович Дунаєнко, який директором школи №1 був двічі: з 1975 по 1979 р. і з 1980 по 1981 рік.

У 1978 році, під час спорудження нового приміщення школи, Микола Григорович був направлений директором Тальнівської восьмирічної школи №3 для того, щоб займатися завершенням будівництва нової школи. З введенням у дію нового приміщення школи, яка перебрала на себе назву школи №1, він очолює великий педагогічний колектив, у який влилися учителі та учні шкіл №1, №3 і частково №2. Нова школа відкрилася 30 років тому, в 1980 році, і налічувала 1027 учнів, понад 70 учителів та близько 30 техпрацівників.

На долю Миколи Григоровича випала місія запускати навчально-виховний процес

На долю Миколи Григоровича випала місія запускати навчально-виховний процес у новосформованій школі, облаштовувати нове приміщення, умебльовувати навчальні кабінети і багато чого іншого.

У 1979-1980 р.р. стару школу №1 на завершальному етапі очолювала енергійна, ініціативна жінка Шабазова Лідія Іллівна, учитель російської мови і літератури, знана в районі як найкращий педагог-організатор колишньої школи №4, тепер школа №2.

Після того, як Дунаєнка М.Г. було призначено завідуючим районним відділом освіти, школою керував з 1981 по 1985 рік Іван Титович Чорний, хімік. Він доклав чимало зусиль до обладнання навчальних кабінетів, створення наочності, функціонування кабінетної системи.

У 1985 році навчальний заклад приймає досвідчений педагог, інспектор шкіл відділу освіти Галина Степанівна Гординська і керує ним по 1988 рік. Під її керівництвом було газифіковано котельню школи, споруджено овочесховище, паркан від Тікича, значно удосконалився навчально-виховний процес.

З 1988 року по даний час, ось уже 23-й рік, з невеликою перервою школою судилося керувати Нерубайськом Володимиру Артемовичу.

У квітні-серпні 2005 року школою керувала Нерубайська Любов Андріївна, яка, я думаю, не підвела ні школи, ні всіх попередніх директорів.

Фактично нинішня Тальнівська школа №1 є спадкоємицею колишніх шкіл №1 і №3. А тому її історія має складатися з історій цих двох шкіл. Так воно є, так і буде. Але сьогодні мова йде про школу №1, як ту стару і незабутню, так і сьогоднішню, сучасну. Нічого з нічого не виникає, все має витоки і джерела.

Нинішня школа зберегла і примножила всі ті добрі традиції і надбання, що здобули наші попередники; зберегла душу й робочий настрій колективу, дух невдоволеності досягнутим і бажання долати нові рубежі, йти непроторенними шляхами новаторства і творчості.

Нині це сучасний, добре оснащений навчальний заклад з міцними традиціями, досить високими результатами навчально-виховної діяльності та багатообіцяючими перспективами. Шлях, який пройшла школа за 150 років від однокласної церковно—парафіяльної до сучасної школи-гімназії, тому підтвердження. Школа має своє обличчя з різних напрямів діяльності. Головним у навчально-виховній роботі є виховання в учнів патріотизму, почуття національної свідомості і гідності, справжнього громадянина незалежної України насамперед на місцевому краєзнавчому матеріалі. За останніх 10 років вона набула яскравих ознак української національної школи, у якій послідовно здійснюється курс на відродження національної самобутності, збагачення школярів української народної моралі, історії та культури.

За останні двадцять років ми жодного разу не опускались нижче другого місця за результатами підсумків у змаганні між школами, які підводить щороку районний відділ освіти. У 90-х роках сім років підряд посідали перше місце. Із часу введення рейтингової системи оцінки діяльності шкіл у 2003 році чотири роки підряд по 2006 рік були першими і брали участь в обласному конкурсі «Краща школа року». У 2007 році поступились першим місцем Тальнівській школі №2, у 2008-2010 роках – на другому місці після ліцею, що свідчить про те, що ми маємо гідних суперників по змаганню і нам є над чим працювати. Школа 8 років підряд нагороджується Почесними грамотами районних державної адміністрації і районної ради. У 2001 році була нагороджена медаллю «10 років незалежності України», у 2005 році – медаллю «Відзнака» Тальнівської міської ради.

Та найбільше досягнення і найбільша наша гордість -випускники школи різних років і поколінь, їхні успіхи і результати діяльності. Переважна більшість із них стали добрими, порядними, роботящими людьми, успішними в житті, шанованими в сім’ї і на роботі. Окремі з них, а може й не окремі, а ціла когорта, яка за не остаточними даними наших досліджень уже нараховує понад 20 чоловік, добилися особливих успіхів у житті, стали відомими на всю Україну, а то й у світі. І школа по праву гордиться ними, бо в їхніх успіхах є часточка від праці вчителів, від нашої науки.

Ними пишається школа №1

/Files/images/Школа/GEDC0377.JPG

Онуфрійчук Михайло Якович – кандидат історичних наук, народний депутат України ІІІ скликання, колишній міністр України у справах преси та інформації, президент Української асоціації виробників поліграфічної продукції;

Фещенко Юрій Іванович – академік Академії медичних наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, директор Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського ;

Довгополий Анатолій Степанович – академік Академії технічних наук, доктор технічних наук, лауреат Державної премії України та премії Ленінського комсомолу в галузі науки і техніки, Заслужений діяч науки і техніки України, колишній заступник Міністра оборони України, віце-президент VAB-банку;

Радзіховський Анатолій Павлович – доктор медичних наук, професор, академік УАН, Академії медичних наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений художник України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки України, дійсний і почесний член багатьох зарубіжних академій;

Омельчук Володимир Юхимович – доктор історичних наук, професор, завідуючий відділом національної бібліографії Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, член редколегії журналу «Бібліотечний вісник»;

Проценко Казимир Іванович – академік, віце-президент Академії будівництва України, лауреат премії імені Буднікова;

Шередеко Леонід Миколайович – кандидат біологічних наук, провідний науковий співробітник Інститут землеробства Української академії аграрних наук, очолював відділ селекції озимої пшениці;

Кушлянський Володимир Леонідович – кандидат технічних наук, завідуючий відділом технічного обслуговування сільськогосподарської техніки Національного наукового центру Інституту механізації і електрифікації сільського господарства;

Луканін Сергій Миколайович – кандидат технічних наук, викладач Московського авіаційного інституту;

Савчук Віктор Дмитрович – кандидат технічних наук, полковник, авіаційний інженер;

Бузько Дмитро Петрович – кандидат технічних наук, професор Російської митної академії, полковник митної служби;

Крутоус Володимир Павлович – кандидат філологічних наук, доцент Ніжинського педагогічного університету;

Литвинюк Таміла Антонівна – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України;

Литвинюк Валерій Антонович – кандидат медичних наук, хірург;

Ямковий Андрій Андрійович – ветеран Великої Вітчизняної війни, член Національної спілки журналістів України, науковець, випускник 1941 року,

викладач кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Донбаського технічного університету, полковник у відставці, почесний громадянин м.Алчевська. Воював на Карельському фронті;

Сошинський Олег Іванович - Заслужений працівник культури України;

Русавський Леонід Васильович – директор Київського хлібокомбінату №11, Заслужений працівник промисловості України;

Левицький Владислав Костянтинович – кандидат технічних наук, лауреат премії Ленінського комсомолу, генеральний директор ТОВ «Влад+»;

Піховшек В’ячеслав Володимирович – Заслужений журналіст України;

Чекмишев Олександр Вікторович - кандидат філологічних наук, докторант, колишній заступник директора інституту журналістики Київського Національного університету;

Анастасій Ігор Анатолійович – кандидат медичних наук, доцент Київського Національного медичного університету імені О.О.Богомольця;

Мамієнко Олександр Олександрович – викладач Національної академії Служби Безпеки України;

Постоловський Володимир Володимирович – директор Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Дніпропетровської області;

Федорець Людмила Миколаївна – кандидат економічних наук, викладач Уманського аграрного університету.


Звичайно, цей список далеко не повний. Це лише ті, про кого вдалося дізнатися, з ким вдалося відновити контакти. А тому я вас прошу усіх не ганити нас, а допомогти в пошуку інших людей, становленні якнайповнішої інформації про тих людей, які навчалися в школі №1. Це потрібно для створення історії школи, для навчання дітей на прикладі старших, на прикладі успішних людей. Ми хочемо створити музей історії школи, тому просимо приносити все, що можна використати в його експозиції. Ми всі повинні стати творцями цього музею. Багато речей, фотографій і документів роками лежать по шухлядах, і їх рідко хто переглядає. Можливо, для когось це сімейна реліквія, але час плине невблаганно, і саме в музеї ці документи будуть і пам’яттю про людей, яким вони належали, їх будуть бачити і читати нащадки.


Ми в боргу перед старою першою школою, перед школою №3, якої вже нема, перед тими учителями, які в них працювали, перед самими собою.

Школа дала путівку в життя багатьом керівникам різних рівнів, людям, які заявили про себе своєю роботою, вмінням працювати з людьми. Випускниками нашої школи були: Єгоров Леонід Васильович – перший заступник голови РДА, Івченко Василь Іванович - заступник голови РДА, Біленко Олександр Федорович – міський голова, Дімітрова Лариса Іванівна – заступник міського голови, Верба Валерій Олексійович – директор Черкаського виробничого підприємства «Тавріка», Стригун Юрій Борисович – редактор «Газети по-українськи» по Черкаській області, бувші й теперішні директори шкіл : Гординська Галина Степанівна, Бондаренко Софія Никифорівна, Панченко Людмила Федорівна, Панченко Людмила Йосипівна, Багрій Тетяна Іванівна, Солошенко Тарас Васильович; колишня завідуюча рай методкабінетом Альонкіна Алла Миколаївна, інспектор райвно Нестрянський Євгеній Олександрович, Мельниченко Андрій Семенович – начальник райтелекому, Кабаннік Володимир Олександрович – керівник районного відділення «Приватбанку», Копійченко Володимир Петрович – начальник управління економіки РДА, Совгира Ігор В’ячеславович – голова суду Чигиринського району, Голота Ігор Дмитрович – заступник начальника райвідділу внутрішніх справ, Довгань Анатолій Васильович – наш славний композитор і поет, керівник народного самодіяльного гурту «Джерела», Шевцова Лариса Петрівна – керівник центру по роботі з молоддю, Запорожченко Роман Олександрович - завідуючий відділом редакції «Газети по-українськи» та багато-багато інших наших славних випускників.

А скільки військових високого рангу були випускниками нашої школи. Варто назвати хоча б Чубарєва Григорія Лазаровича – полковника танкових військ та Оржехівського В’ячеслава Івановича – теж полковника, обидва викладачі військових училищ, Ковіту Володимира Івановича, який працює облвоєнкомом у Львові; їх десятки.


Хочемо подякувати всім, хто доклав своїх сил і розуму до організації свята, збору матеріалів з історії школи та для розгортання і організації виставок.

Особлива подяка й шана нашим шанованим дослідникам. Це насамперед Михайлу Степановичу Дігтяренку, завдяки праці якого саме й була встановлена дата заснування школи, а отже й поява ідеї відзначення цього ювілею. І не в меншій мірі Зінаїді Владиславівні Лозовській, яка зібрала багатющий матеріал з історії школи, взяла на себе значну частину роботи з повідомлення колишніх випускників.

Дякуємо всім, хто долучився до цієї благородної справи, всім, хто прийшов на наше торжество.

Кажуть, свято є тоді, коли воно є в душі. Хай же це свято, як символ праці і віри, символ людської пам’яті здружує всіх нас, додає сили і наснаги, бажання жити і працювати в ім’я майбутнього, в ім’я наших дітей і онуків.

Фотографії як спогад про величне свято рідної школи

Зустріч через роки

/Files/images/Школа/GEDC0210.JPG/Files/images/Школа/GEDC0193.JPG

/Files/images/Школа/GEDC0337.JPG/Files/images/Школа/GEDC0269.JPG/Files/images/Школа/GEDC0202.JPG/Files/images/Школа/GEDC0226.JPG

Експозиція "Історія школи №1"

/Files/images/Школа/GEDC0212.JPG/Files/images/Школа/GEDC0176.JPG/Files/images/Школа/GEDC0177.JPG/Files/images/Школа/GEDC0191.JPG


Екскурсія школою

/Files/images/Школа/GEDC0283.JPG/Files/images/Школа/GEDC0323.JPG/Files/images/Школа/GEDC0284.JPG/Files/images/Школа/GEDC0305.JPG/Files/images/Школа/GEDC0294.JPG/Files/images/Школа/GEDC0306.JPG/Files/images/Школа/GEDC0330.JPG/Files/images/Школа/GEDC0331.JPG


Творчі виставки

/Files/images/Школа/GEDC0276.JPG/Files/images/Школа/GEDC0274.JPG/Files/images/Школа/DSC02137.JPG/Files/images/Школа/GEDC0222.JPG/Files/images/Школа/GEDC0220.JPG /Files/images/Школа/GEDC0218.JPG

Святкові вітання

/Files/images/Школа/GEDC0237.JPG/Files/images/Школа/GEDC0244.JPG/Files/images/Школа/GEDC0348.JPG/Files/images/Школа/GEDC0359.JPG/Files/images/Школа/GEDC0353.JPG/Files/images/Школа/DSC02154.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 1011